Пісковик[ред. | ред. код]
| Загальні відомості | ||||
|---|---|---|---|---|
| Генезис | Осадова гірська порода, уламкового походження | |||
| Ідентифікація | ||||
| Структура | середньоуламкова | |||
| Текстура | шарувата | |||
|
|
||||
Піскови́к — осадова гірська порода, що складається з зерен піску, зцементованого глинистим, кременистим та іншим матеріалом.
Зміст
Загальна характеристика[ред. | ред. код]
Пісковики поділяють на грубозернисті (1 — 0,5 мм), середньозернисті (0,5 — 0,25 мм), дрібнозернисті (0,1 — 0,05 мм). За складом П. поділяють на: кварцові, кварцово-польовошпатові, кварцово-глауконітові, глинисті, вапнисті, гіпсоносні. П. може бути різного кольору, але переважає сірий, жовтувато-сірий або білий, рідше червонуватий. Густина П. 2250—2670 кг/м3; пористість 0,69–6,70 %; водопоглинання 0,63–6,0 %; границя міцності на стиснення 30–266 МПа. При метаморфізмі П. переходить у кварцит. Кварцові П. і кварцити мають вогнетривкість 1700—1770 °С. Найбільші родов. П. і кварцитів зосереджені в зонах передових прогинів геосинкліналей. Докембрійські і палеозойськікварцити і кварцитові П. утворюють потужні пластові тіла.
Різновиди пісковику[ред. | ред. код]
Розрізняють:
- пісковик гетерогенний, пісковик поліміктовий, пісковик полігенний (неоднорідний за складом пісковик, алевроліт, складений уламковими зернами різних гірських порід — магматичних, осадових, метаморфічних і різних мінералів);
- пісковик гіпсовий (пісковик, який складається г.ч. з уламків гіпсу слабко зцементованих глинистою речовиною; рідкісний; виникає г.ч. у пустелях та напівпустелях поблизу виходів сульфатних порід);
- пісковик давній червоний (стратиграфічний термін, означає відклади девону, виділені в Англії у 1840 р. Мурчісоном — це потужні континентальні відклади червоних і жовтих пісковиків, часто шаруватих, іноді спостерігається перешарування з зеленими вапняковистими сланцями, місцями з конгломератами);
- пісковик кварцитоподібний (масивна осадова гірська порода, яка складається з кварцових уламкових зерен міцно зцементованих кварцом, халцедоном або опалом; зовні схожий з кварцитом);
- пісковик оболовий (пісковик, який містить велику кількість залишків раковин Obolidae; залягає в основі ордовика на території Естонії, Латвії та Литви, різні горизонти кембрію);
- пісковик олігоміктовий (пісковик, який складається г.ч. з уламкових зерен двох мінералів, які дають йому назву, наприклад, кварц-полевошпатовий, ґлауконіт-кварцовий тощо);
- пісковик опокоподібний (пісковик, який має базальний гомогенний або неясномікроґлобулярний опаловий цемент; зовнішньо схожий на опоку і відрізняється меншою густиною, твердістю, раковистим зламом, іноді містить залишки кременистих організмів);
- пісковик тонкозернистий (пісковик, складений кластогенними уламками розміром 0,1 — 0,15 мм; містить алевроліт, відповідає глибоким фаціальним зонам басейнів осадонакопичення, Марченко, 1962);
- пісковик тростинний (слюдистий, тонкозернистий — до 0,06–0,20 мм пісковик, що містить численні рослинні залишки; широко розповсюджений у середньоєвропейському тріасі, потужність 10–40 м; використовується як маркуючий горизонт);
- пісковик туфогенний (пісковик, який містить 50-90 % пірокластичного матеріалу);
- пісковик туфітовий (пісковик, представлений сумішшю пірокластичного і звичайного осадового матеріалу з переважанням останнього);
- пісковик ураноносний (пісковик, в якому вміст урану перевищує кларковий (2•10 −4%) на 2–3 порядки; має різний генезис; розповсюджений на плато Колорадо, США; уранове зруденіння епігенетичне).
- пісковик слюдистий — пісковик, який містить значну кількість лусочок слюди.
Пісковики в Україні[ред. | ред. код]
В Україні з давніх давен пісковик широко використовувався при спорудженні монументів, замків, храмів, палаців і садиб.
В Україні-Русі П. використовувався для будівельних та ремісничих потреб. Зокрема відомі місця розробки канівських пісковиків Х–ХІІІ ст.
Найбільше відомішим був пісковик з-під Теребовлі Тернопільської області. За даними минулого століття плити теребовлянського пісковику були експортовані на схід і доходили аж до Китаю. У другій половині XIX ст. плитками теребовлянського пісковику викладають бруківку львівських вулиць.
В сучасній Україні основними районами поширення П. є Донбас, Наддністрянщина, Поділля, Карпати. П. широко використовують як місцевий будівельний камінь, а деякі з них є абразивним матеріалом (глухівські, трахтемирівські та ін.), сировиною для металургійної та інших галузей промисловості. П. використовують для виготовлення динасу (вогнетривкої цегли, в складі якої бл. 90 % кремнезему), як бутове каміння і щебінь.
На початку XXI ст. розробка пісковику найбільше проводиться у Івано-Франківській, Тернопільській, Львівській областях. Використовується пісковик для будівництва, виготовлення монументів, бруківчатого покриття доріг, площ, доріжок.
Див. також[ред. | ред. код]
- Аркозовий пісковик
- Клівські пісковики
- Пісковик мідистий
- Пісковик слюдистий
- Пісковик строкатий
- Пісок
- Сарсенові камені
- Туфопісковик
Джерела[ред. | ред. код]
- Вінницький краєзнавчий музей
- Великий тлумачний словник сучасної української мови[недоступне посилання з липень 2019]
| Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Sandstein |
| Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Antelope Canyon |
| У Вікісловнику є сторінка Sandstein. |
Література[ред. | ред. код]
- Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Східний видавничий дім, 2004—2013.
|
||
source https://tessrijogo.blogspot.com/2020/01/blog-post_606.html
Комментариев нет:
Отправить комментарий